Меню сайту
Календар
| « Жовтень 2012 » | ||||||
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Нд |
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 |
| 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 |
| 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 |
| 29 | 30 | 31 | ||||
Психолог
Наше опитування
Статистика
Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2012 » Жовтень » 4 » Суть шкільної адаптації першокласників
12:29 Суть шкільної адаптації першокласників |
Початок навчання в школі - один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті дітей, як у соціально - педагогічному, психологічному, так і фізичному плані.Вступивши до школи, дитина стає школярем далеко не відразу. Це становлення, входження в шкільне життя, відбувається впродовж початкової школи, і поєднання рис дошкільного дитинства з особливостями школяра характеризувати весь період молодшого шкільного віку. Всі діти, початківці навчання в школі, стикаються з тими чи іншими труднощами.Адаптація - пристосування будови і функцій організму, його органів і клітин до умов середовища, спрямоване на збереження гомеостазу. Адаптація - пристосування органів чуття до особливостей впливають стимулів для їх оптимального сприйняття і оберігання рецепторів від перевантаження. Адаптація може бути психологічна, сенсорна, соціальна. Соціальна адаптація є одним з видів адаптації, під якою розуміється постійний процес інтеграції індивіда в суспільство, процес активного пристосування індивіда до умов середовища соціальною, а також результат цього процесу. У рамках соціальної адаптації може бути виділена адаптація дитини до школи, тому що під шкільною адаптацією розуміється складний процес пристосування дитини до школи та школи до дитини. Приступаючи до якоїсь діяльності, людина адаптується до нових умов, поступово звикає до них. У цьому йому допомагає накопичений досвід, який з віком розширюється і збагачується. Адаптація до школи - перебудова пізнавальної, мотиваційної та емоційно-вольової сфер дитини при переході до систематичного організованого шкільного навчання. При вступі до школи докорінно змінюються умови життя і діяльності дитини; провідною стає навчальна діяльність. У елементарних формах навчальна діяльність здійснювалася і дошкільням, але для нього вона носила другорядний характер, як ведучої виступала гра; мотиви навчальної діяльності дошкільника також були переважно ігровими. Режим шкільних занять вимагає набагато більш високого, ніж у дошкільному дитинстві, рівня довільності поведінки. Необхідність налагоджувати і підтримувати взаємини з педагогами й однолітками в ході спільної діяльності вимагає розвинених навичок спілкування. У зв'язку з цим особливої важливості набуває готовність до шкільного навчання, яка повинна бути сформована у старших дошкільників. Діти, що мають достатній досвід спілкування, з розвиненою мовою, сформованими пізнавальними мотивами і вмінням довільно-вольової регуляції поведінки, легко адаптуються до шкільних умов. Часто в більш виграшних умовах опиняються діти, які відвідували дитячий садок, оскільки там елементи готовності до шкільного навчання цілеспрямовано формуються педагогічним впливом. Діти, які не відвідували дошкільні установи, користувалися пильним і індивідуалізованим увагою батьків. Вони, як правило, володіють певними перевагами в пізнавальній сфері, але часто не мають достатнього досвіду взаємин і взагалі стоять на егоцентричній особистісної позиції. Ускладнення, що виникають внаслідок недостатньої готовності до школи, можуть бути причиною дезадаптації дитини. Нездатність до адекватної поведінки і невдачі в навчальній діяльності, закріплюючись, сприяють виникненню так званих шкільних неврозів. У перші навчальні тижні може закладатися основа для розвитку в майбутньому слабкої успішності, тому багато дослідників велике значення надають питанням шкільної готовності, а також адаптації першокласника до нових умов систематичного навчання в колективі однолітків (М. М. Безруких, Л. І. Божович, А . Л. Венгер, Л. А. Венгер, І. В. Дубровіна, С. П. Єфімова, Н. Г. Лусканова, Р. В. Овчарова, Д. Б. Ельконін). У більшості робіт констатується, що слабоуспевающих учнів характеризують такі особистісні властивості: нездатність до узагальнення, слабка усвідомленість розумової діяльності; інертність, відсталість, пасивність, наслідування розуму, явна невідповідність між рівнем інтуїтивно-практичного і словесно-логічного мислення. Готовність дитини до школи визначається рівнем розвитку особистості в інтелектуальному, мотиваційному, комунікаційному та фізичних відносинах. Сучасна наука виробила критерії готовності до школи, виходячи з рівня інтелектуальної підготовки (А. В. Запорожець та ін), розвитку мовлення (Л. Є. Журова, В. І. Логінова, Ф. О. Сохін та ін), математичного розвитку (А. М. Леушина та ін), морально-вольового виховання (Р. І. Жуковська, Т. О. Маркова, В. Г. Нечаєва та ін), виховання готовності до позиції школяра (І. А. Домашенко , В. А. Гелло, І. В. Імедадзе, М. І. Лісіна та ін.) Крім того, вивчаються взаємостосунки різних компонентів готовності (Н. І. Гуткіна, А. К. Маркова, Л. М. Цеханська); розглядається співвідношення понять "шкільна зрілість" і "готовність до школи", а також питання наступності дошкільного і шкільного виховання та освіти (Н. Ф. Алієва, С. В. Гаврилова, Ю. Ф. Змановский, А. А. Люблінська). Відомі численні публікації, присвячені вивченню труднощів шкільної адаптації, її критеріїв, рівнів, етапів. Особливо відзначимо поняття "дезадаптація", яке займає важливе місце у пед. літературі та практиці. Це поняття тісно пов'язане зі слабкою успішністю, а причини їх часто збігаються. У свою чергу, дезадаптація сама в багатьох випадках є причиною слабкої успішності (Н. П. Вайзман, Є. В. Новікова та ін.) Дезадаптація - це порушення пристосування особистості школяра до умов навчання у школі, яке виступає як окреме явище розлади у дитини загальної здатності до психологічної адаптації у зв'язку з якими - або патологічними чинниками. Надходження до школи вносить великі зміни у життя дитини. Період адаптації до школи є дуже складним для першокласників. У цей період деякі діти можуть бути дуже галасливими, галасливими, без упину носяться по коридорах, відволікаються на уроках, навіть можуть вести себе розбещено з вчителями: грубити, вередувати. Інші дуже скуті, боязкі, прагнуть триматися непомітно, слухають, коли до них звертаються з питанням, при найменшій невдачі, зауваженні плачуть. У деяких дітей порушується сон, апетит, вони стають дуже примхливі, з'являється інтерес до іграшок, ігор, книг для дуже маленьких дітей. Збільшується кількість захворювань, які називають функціональними відхиленнями, вони викликані тим навантаженням, яку відчуває психіка дитини, її організм у зв'язку з різкою зміною способу життя, у зв'язку зі значним збільшенням тих вимог, яким дитина повинна відповідати. Звичайно, не у всіх дітей адаптація до школи протікає з подібними відхиленнями, але є першокласники, у яких цей процес сильно затягується. Такі діти часто і довго хворіють, причому хвороби носять психосоматичний характер, ці діти складають групу ризику з точки зору виникнення шкільного неврозу. Деякі діти до середини дня виявляються вже перевтомленими, т.к школа для них є стресогенним фактором, вже дорога в школу для багатьох потребує підвищеної уваги, напруги. Протягом дня у них не буває можливості повного розслаблення, як фізичного, так і розумового, емоційного. Деякі діти невеселі вже вранці, виглядають перевтомленими, у них з'являються головні болі і болі в області живота: страх, тривога перед майбутньою роботою в класі, через розлучення з будинком, батьками такий великий, що дитина в деякі дні не може йти в школу. Аналізуючи процес адаптації першокласників до школи, доцільно виділити ті його форми, знання яких дозволить реалізувати ідеї спадкоємності в роботі вихователя дошкільного закладу і вчителя загальноосвітньої школи. 1. Адаптація організму до нових умов життя і діяльності, до фізичних і інтелектуальних навантажень. У даному випадку рівень адаптації буде залежати від віку дитини, яка пішла в школу; від того, чи відвідував він дитячий сад або його підготовка до школи здійснювалася в домашніх умовах; від ступеня сформованості морфофункціональних систем організму; рівня розвитку довільної регуляції поведінки та організованості дитини; від того, як змінювалася ситуація в сім'ї. 2. Адаптація до нових соціальних відносин і зв'язків відноситься більшою мірою до просторово-часових відносин (режим дня, особливе місце для зберігання шкільного приладдя, шкільної форми, підготовка уроків, зрівнювання дитини в правах зі старшими братами, сестрами, визнання його "дорослості", надання самостійності та ін); особистісно-смисловим відносин (відношення до дитини в класі, спілкування з однолітками і дорослими, ставлення до школи, до самого себе як вчиться); до характеристики діяльності та спілкування дитини (ставлення до дитини в сім'ї, стиль поведінки батьків і вчителів, особливості сімейного мікроклімату, соціальна компетентність дитини та ін.) 3. Адаптація до нових умов пізнавальної діяльності залежить від актуальності освітнього рівня дитини (знань, умінь, навичок), отриманого в дошкільному закладі або в домашніх умовах; інтелектуального розвитку; від навченості як здатності оволодіти вміннями і навичками навчальної діяльності, допитливості як основи пізнавальної активності; від сформованості творчої уяви; комунікативних здібностей (уміння спілкуватися з дорослими, однолітками). Створення сприятливих умов адаптації дитини до школи з урахуванням особливостей її прояву є найважливішим чинником забезпечення наступності в його розвитку. Від того, як протікає процес адаптації, багато в чому залежить психофізичний стан майбутнього учня. Терміни адаптації першокласників можуть бути різними. Зазвичай стійка пристосовність до школи наголошується в першому півріччі навчання. Проте встановлено, що у 20 - 30% шестирічних дітей цей процес не завершується протягом першого року навчання. Оптимальний адаптаційний період становить один-півтора місяця. У залежності від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Психологами доведено, що найбільш напруженими для всіх дітей є перші чотири тижні навчання. Це період так званої "гострої" адаптації. У цей час не слід підвищувати навантаження, темп роботи. Активний період навчання повинен починатися після "гострого" періоду адаптації. Якщо фізіологічна адаптація протікає як би автоматично, то з соціально-психологічною адаптацією справа йде інакше: вона являє собою процес активного пристосування. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально-психологічну ситуацію, не тільки "вбудуватися в неї", але і її "прилаштувати до себе". Та ж і вчителю необхідно адаптуватися до ситуації взаємодії з новими для нього учнями. Процес "притирання" один до одного продовжується досить довго, але вчителю легше - і не тільки тому, що він доросліший і мудріший, а й тому, що він має суттєвий вплив на процес адаптації. Саме у першому півріччі першого року навчання процес адаптації дитини проявляється в напрузі всіх функціональних систем його організму. У цей період найбільш яскравими ознаками складно протікає адаптації, які легко помітити і вчителю і батькам, є рухове збудження або загальмованість, скарги на головні болі, поганий сон, зниження апетиту. Перераховані ознаки, а також зниження маси тіла свідчать про несприятливі зміни в здоров'ї першокласника, викликаних неухильно наростаючим втомою і перевтомою. За результатами спостережень Б.І. Кочубей і Є.В. Новікової, вже до кінця першої чверті маса тіла знижується у 60% дітей. Одночасно з цим погіршуються показники працездатності, з'являються скарги на втому, сонливість, головні болі. Стомлення приводить також до значного зниження артеріального тиску у першокласників, а перевтома може обернутися підвищенням тиску, появою шумів у серці, порушеннями нервово-психічного здоров'я. Погіршення нервово-психічного стану дітей також найбільш виражене в першому півріччі. Спеціальні дослідження показують, що саме в цей період кількість учнів, що мають нервово-психічні відхилення, зростає приблизно на 14-16%, а до кінця навчального року кількість таких дітей збільшується приблизно на 20%. Найбільш важкі для дитини перші 6-9 тижнів перебування у школі, що характеризуються як час "гострої адаптації". Але і через два місяці навчання багато дітей продовжують переживати серйозні труднощі. А.Л. Венгер описує три рівні адаптації до шкільного навчання: 1. Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи; вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко, глибоко і повно; вирішує ускладнені завдання; старанний, уважно слухає вказівки і пояснення вчителя; виконує доручення без зайвого контролю; проявляє великий інтерес до самостійної роботи; готується до всіх уроків; займає в класі сприятливе статусне положення. 2. Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи, її відвідини не викликає негативних переживань; розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель викладає його детально і наочно; засвоює основний зміст навчальних програм; самостійно вирішує типові завдання; буває зосереджений тільки тоді, коли зайнятий чимось для нього цікавим; громадські доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками. 3. Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або індиферентно ставиться до школи, нерідкі скарги на нездоров'я; домінує пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; пояснюється учителем матеріал засвоює фрагментарно, самостійна робота з підручником утруднена; при виконанні самостійних навчальних завдань не виявляє інтересу; до уроків готується нерегулярно, йому необхідний постійний контроль, систематичні нагадування і спонукання з боку вчителя і батьків; зберігає працездатність і увагу при подовжених паузах для відпочинку; близьких друзів не має, знає по іменах і прізвищах лише частина однокласників. Які ж причини лежать в основі шкільної дезадаптації? Однією з головних причин багато дослідників називають невідповідність функціональних можливостей дітей вимогам, що пред'являються існуючою системою навчання, інакше кажучи, відсутність "шкільної зрілості". У числі інших причин можна назвати недостатній рівень інтелектуального розвитку дитини, її соціальну незрілість, невміння спілкуватися з оточуючими, незадовільний стан здоров'я. Все це - комплекс внутрішніх причин, так звані "проблеми дитини". Однак існують і зовнішні причини шкільної дезадаптації - "проблеми вчителя": невідповідні можливостям дитини зміст навчання і методика викладання, самаособистість учителя, стиль його стосунків з дітьми і батьками і т.п. Найчастіше ці чинники існують взаємопов'язано, випливають один з іншого, а в цілому приводять до цілком певних труднощів навчання. Все різноманіття шкільних труднощів можна умовно розділити на два типи (М. М. Безруких): специфічні, що мають в основі ті чи інші порушення моторики, зорово-моторної координації, зорового і просторового сприйняття, мовного розвитку і т.п.; неспецифічні, викликані загальною ослабленою організму, низькою і нестійкою працездатністю, підвищеної втомлюваності, низьким індивідуальним темпом діяльності. В результаті соціально-психологічної дезадаптації можна чекати у дитини прояву всього комплексу неспецифічних труднощів, пов'язаних насамперед із порушеннями в діяльності. На уроці такий учень відрізняється неорганізованістю, підвищеної отвлекаемостью, пасивністю, уповільненим темпом діяльності. Він не здатний зрозуміти завдання, осмислити його цілком і працювати зосереджено, без відволікань і додаткових нагадувань, він не вміє працювати обдумано, за планом. Лист такого учня виділяється нестійким почерком. Нерівні штрихи, різна висота і довжина графічних елементів, великі, розтягнуті, різнопохилі літери, тремор - ось його характерні риси. Помилки виражаються в недописуванні літер, складів, випадкових замінах і пропусках букв, невикористання правил. Викликані вони невідповідністю темпів діяльності дитини і всього класу, відсутністю концентрації уваги. Ці ж причини визначають і характерні труднощі читання: пропуски слів, букв (неуважне читання), вгадування, поворотні рухи очей ("спотикається" ритм), швидкий темп читання, але погане сприйняття прочитаного (механічне читання), повільний темп читання. При навчанні математики труднощі виражаються в нестійкому почерку (цифри нерівні, розтягнуті), фрагментарному сприйнятті завдання, труднощі перемикання з однієї операції на іншу, труднощах перенесення вербальної інструкції в конкретну дію. Головна роль у створенні сприятливого психологічного клімату в класі, поза сумнівом, належить вчителю. Йому необхідно постійно працювати над підвищенням рівня навчальної мотивації, створюючи дитині ситуації успіху на уроці, під час зміни, в позашкільній діяльності, у спілкуванні з однокласниками. Спільні зусилля вчителів, педагогів, батьків, лікарів та шкільного психолога здатні знизити ризик виникнення у дитини шкільної дезадаптації і труднощів навчання. |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |