Психологічна служба Солонянського району

Навіщо дітям потрібні шкільні психологи?

золото — Wed, 12 Dec 2012 12:45:13 GMT

В чому полягає робота шкільного психолога та які її особливості?

Шкільні психологи відносяться до групи психологів-педіатрів. Але, на відміну від самих педіатрів, вони не займаються лікуванням дітей. Вони існують в основному для того, щоб вислухати проблему, дати пораду. Чи помічали ви, що коли комусь викажеш свої тривоги, то одразу й легше стає на душі. Для деяких роль "жилетки”, у яку можна виплакатись, виконують друзі чи батьки. Але ж бувають такі ситуації, що соромно або незручно розповісти мамі, а подруга потрібної поради не дасть, адже сама не має життєвого досвіду. У таких випадках допомагає психолог. Він у жодному разі не має права розголошувати інформацію, яку розповів учень. Лише у крайньому випадку може поговорити з батьками.

Також шкільні психологи багато проводять різних досліджень. Крім цього, в деяких школах вони ведуть факультативи з психології та виступають кураторами курсових робіт та МАН. Досить багато дітей у наших школах цікавить дослідження тем з психології, адже вони пишуть у своїх роботах саме про ті проблеми, які цікавлять власне їх самих. Це дозволяє їм краще розібратися у своїх проблемах та знайти шляхи їх вирішення.

Чи часто зараз учні звертаються за психологічною допомогою?

Виявляється в різних школах по-своєму. У гімназії, наприклад, учні дуже часто користуються психологічною допомогою. Там знають, хто такий психолог і яким незамінним він може стати у вирішенні їхніх особистих проблем. Ну а в нашому ліцеї не багато не мало, кожного дня один чи два учня приходять поділитись своїми тривогами, – це вважається нормальним.

Які проблеми зараз найбільше турбують дітей та підлітків?

В основному це ситуації пов’язані з проблемами у сім’ї та стосунками з однолітками. Конфлікти, непорозуміння – різне у житті буває. Але ті, хто звертався по допомогу, обов’язково знаходили вихід із складного становища. А часто навіть буває, що після візиту до психолога проблема вже не здавалась такою страшною, адже просто розповівши її, дитина починала краще розбиратись у ситуації та переставала переживати через, як виявлялося, дрібниці.

В яких випадках треба, не боячись, йти просити допомоги у психолога?

Не переживай, якщо відчуваєш, що починаєш заплутуватись у ситуації. Лише людина, яка об’єктивно зможе оцінити твоє становище, допоможе тобі розібратися. Не потрібно виношувати проблему в собі, це ні до чого хорошого зазвичай не призводить. Це лише може спричинити душевну травму та виникнення комплексів.

Мені, звичайно ж, зрозуміло, що одна стаття не зможе вирішити проблеми, що існують в ліцеї. Але, надіюсь, що все ж таки ті учні, які її прочитали, будуть з більшою повагою ставитись як до психологів, так і до дітей, що їх відвідують.

Джерело: http://suzirya.org.ua/article.php?cat=2&id=33

Автор: Коханич Михайло

Проектні технології в роботі практичного психолога

Гринчук — Wed, 12 Dec 2012 12:42:13 GMT

Зміст проектної діяльності розкриває притча про мудреця. Одного разу мудрець мандрував у пошуках смислів і дійшов до річки.. Ні мосту, ні човна не було видно... Виникла проблема - треба переправитися, але як... Задумався мудрець... Що ж робити? Як зв'язати 2 берега річки? Мудрець закрив очі і представив, як він переправився на інший берег і радісно продовжує свій шлях «Еврика» -сказав мудрець - «Треба зробити човен, яка приведе мене до моєї мрії і вирішить проблему». Сів мудрець намалював схему човни, розрахунки викликав план склав... Тут як раз його учні підійшли і вони разом почали діяти, періодично заглядаючи в план, оцінюючи правильність і виправляючи помилки.

У команді справа йшла швидко, і дуже скоро човен був готовий! З усіх боків оглянули його подорожуючі-чи немає де тріщин, потім спустили на воду-пливе! Можна переправлятися! УРРРРА!

Не пройшло і 15 хвилин мудрець і учні були на іншій стороні річки! Проблема вирішена і можна було далі мандрувати. Ця притча ілюструє нам, як треба створювати та реалізовувати проекти і здійснювати проектну діяльність.

Якщо звернутися до словника, то проект-у перекладі з латинського «кинутий вперед», тлумачиться як план, задум, що передує його створення.

Проектна діяльність - це діяльність з вирішення виниклої проблеми, реалізація плану, що передбачає створення конкретного продукту - будівництво рятувального човна.

Аналіз різних підходів вчених до визначення проектної діяльності дає можливість розглядати проектну діяльність педагога-психолога як сукупність дій, які полягають у досягненні поставленої мети по дослідженню і вирішення психолого-педагогічних ситуацій, спрямованих на розвиток суб'єктів освітнього процесу.

Компонентами проектної діяльності як виду професійної діяльності є: мета проектної діяльності суб'єкт, об'єкт, предмет, продукт.

Мета проектної діяльності психолога можна визначити як створення психолого-педагогічного продукту, що володіє суб'єктивної і об'єктивної новизною, вирішального психологічні проблеми і завдання

Об'єктом проектної діяльності педагога-психолога виступає сфера діяльності, деяка область життя - освітнє середовище, учасники освітнього процесу, по відношенню до яких будуть виконані дії.

Під предметом проектної діяльності психолога розуміється задум проекту, його ідея

Під суб'єктом проектної діяльності психолога можна мати на увазі людину або групу людей.

Продуктом проектної діяльності психолога може бути рішення конкретної психологічної проблеми

Проектна діяльність педагога-психолога має відношення до змісту освіти, соціальних контактів, розвитку суб'єктів освітнього процесу, особистісного і професійного розвитку самого психолога

Етапи роботи над проектом

I етап

Вибір напряму і формування назви проекту: узагальнена назва проблеми, визначення кола питань; виділення загального напряму або пріоритетних (окремих) напрямів, оформлених у підпроекти.

Визначають напрям і формують назву проекту всі члени колективу — і педагоги, й учні.

II етап

Розділи проекту.

1. Актуальність, необхідність, значущість обраного напряму (чому саме цей).

2. Мета і завдання проекту:

а) довготривалі:

— створення чогось нового (за структурою, підходами, концепцією навчально-виховного процесу);

— нові технології, методики;

— можлива розробка дослідження за проектом;

— визначення очікуваних результатів;

— планування «продукту» в результаті виконання програми (посібника, сценарію, технології, плану, нової програми);

б) короткотривалі — визначення конкретної мети, завдань на певний період.

3. Визначення етапів реалізації проекту:

а) зазначаються терміни початку і закінчення проекту,

б) закінчення проекту визначається етапністю його реалізації;

в) зазначаються часові інтервали кожного етапу: запису проекту, І етапу, II етапу тощо.

4. Механізм реалізації проекту. Пояснення: «Як? Яким чином? За допомогою яких засобів буде реалізовано проект?» Плани апробації конкретних справ, акцій, заходів згідно з визначеними етапами.

5. Обов'язки та відповідальність учасників реалізації проекту:

а) хто відповідає за проект?

б) хто і за що відповідає всередині проекту?

в) хто допомагає в реалізації проекту?

6. Очікувані результати: які конкретні результати очікуєте одержати на кожному етапі і після завершення проекту?

7. Оцінка й самооцінка проекту: коли та з якою періодичністю буде оцінюватися виконання проекту (один, два, три, чотири рази на рік); хто візьме участь в оцінюванні — самі учасники, експерти, управлінські структури; які форми контролю (самоконтролю) й оцінювання (самооцінювання); у якій формі буде подано інформацію про хід проекту (звіт, конкретні матеріали, сценарії, розробки, нові проекти тощо)?

8. Бюджет, ресурсне забезпечення (приблизний бюджет, ураховуючи всі види витрат, необхідних для успішної реалізації проекту).

ПІ етап

Презентація.

Вона може бути представлена:

- у вигляді постера (плаката), на якому автори в оригінальній формі подають добірки матеріалів;

- у формі щоденника, буклета, міні-підручника;

- як усна презентація, що поєднується з оформленням постера.

IV етап

Цей етап охоплює дискусії, обговорення результатів проекту після його захисту, поради та коментарі вчителя груповий аналіз роботи та самоконтроль учасників.Планування у розробці стратегії реалізації проекту має двоетапний характер.

Перший етап — це загальне планування спільно з учителем і всіма учасниками проекту. Воно стосується таких питань, як визначення окремих етапів роботи і встановлення послідовності їх виконання, визначення кількості учасників у мікрогрупах і типу завдань для кожної мікрогрупи, а також термінів виконання і форм подачі проміжних і кінцевих результатів роботи.

Другий етап — самоорганізація роботи партнерства, тобто планування роботи без участі вчителя, наприклад розподіл обов'язків між членами однієї групи, встановлення термінів виконання того чи іншого виду завдань форм і послідовності звітності.

Для успішного виконання проекту велике значення має рівень виявлення особистої відповідальності окремими його учасниками. Практика використання проектів показує, що чим вищий рівень особистої відповідальност учасників, тим вища якість кінцевого підсумкового продукту. За самоорганізації роботи в групі найбільш відповідальні завдання доручаються тим учням, які мають найбільш розвинене почуття відповідальності.у - сукупність взаємопов ’ язаних елементів і процесів проекту.

Різновиди проектів

Індивідуальний проект - якщо в проекті 1 учасник

Груповий проект - якщо в проекті беруть участь 2 і більше учасників.

Урочні проекти - здійснювані на конкретному занятті, тренінг, семінар Приклад урочного проекту: Діти на уроці психології досліджують правила управління часом, а потім створюють плакати «Золоті правила часу». Ще один приклад урочного проекту: вивчення дітьми проблеми комп'ютерної та Інтернет залежності і створення соціального ролика «Безпечний Інтернет-дітям»

Позаурочні проекти - коли проекти здійснюються за межами уроків, тренінгів і не прив'язані до нього - творчі проекти. Приклад понаднормової проекту: психолог проводить акцію в школі з формування толерантності.

Монопредметний проект - проект, що реалізується в рамках однієї галузі знання Приклад: на уроці психології ви вирішуєте проблему, яка стосується тільки вашого предмета-наприклад на психології діти вивчають питання, пов'язане зі способами боротьби зі страхами, а потім придумують свій креативний талісман, який рятує від страху.

Поліпредметний (міжпредметний) проект - проект, який стосується декількох областей навчання. Приклад: в ході проекту дізналися, але і навчилися працювати в Інтернеті, з офісними програмами, а також розвинули проектного мислення, навички роботи в команді, навички ефективної комунікації і презентації.

І, звичайно, проекти існують для одного класу, для всієї школи, району, а, може бути, України.

Цінність проекту полягає в реальності використання продукту на практиці і його здатність вирішити дану проблему.

Як правило, паспорт проектної роботи складається з наступних пунктів:

1) Назва проекту.

2) Керівник проекту.

3) Консультант(и) проекту.

4) Навчальний предмет, в рамках якого проводиться робота з проекту.

5) Навчальні дисципліни, близькі до теми проекту.

6) Вік учнів, на який розраховано проект.

7) Склад проектної групи (П.І. учнів, клас).

8) Тип проекту (реферативний, інформаційний, дослідницький, творчий, практико-орієнтований, рольовий).

9) Замовник проекту.

10) Мета проекту (практична і педагогічна цілі).

11) Завдання проекту (2-4 завдання, акцент на розвиваючих завданнях!).

12) Питання проекту (3-4 найважливіших проблемні питання по темі проекту, на які необхідно відповісти учасникам в ході його виконання).

13) Необхідне обладнання.

14) Анотація (актуальність проекту, значимість на рівні школи і соціуму, особистісна орієнтація, виховний аспект, коротко - зміст).

15) Передбачувані продукт(и) проекту.

10) Етапи роботи над проектом (для кожного етапу вказати форму, тривалість і місце роботи учнів, вміст роботи, вихід етапу).

11) Передбачуваний розподіл ролей у проектній групі.
Пропонуємо Вашій увазі презентацію а цю тему, яку підготувала практичний психолог Солонянської СШ № 2 Ожеховська І.В.

Як навчити дитину читати?- поради психолга

Гринчук — Wed, 12 Dec 2012 12:24:16 GMT

Існує безліч теорій і методик, які обіцяють швидко навчити вашу дитину читати. Але нові методики рано чи пізно підпадають під критику й відходять, на зміну їм приходять інші. Що ж насправді потрібно дитині? Психолог і психотерапвет Марія Макуха в ексклюзивному матеріалі для «Граней-Т» радить дотримуватися природної логіки розвитку.

Коли дитина приходить у світ, то відразу ж потрапляє в потік різнопланової інформації. Перед батьками стоїть непроста задача: з одного боку – забезпечити розвиток інтелекту дитини, з другого – потурбуватися про внутрішній спокій та дитяче здоров’я. Завважено, що бездумне зловживання методиками раннього розвитку на догоду амбіціям дорослих призводить до стресу, проблем із фізичним та психічним здоров’ям. Мало хто задумується над тим, що всі методики раннього розвитку (на зразок «читати перш ніж ходити») вигадали чоловіки, тоді як лише жінка-мати може ідентифікувати себе з дитиною (особливо до 3-х років) і достеменно розуміти, що саме малюкові необхідно в цей період життя.

Дитина має адаптуватися до нашого складного світу, і робити це слід поступово. Світ важливо пізнавати природним чином: у процесі розвитку емоційної сфери дитина у 5-6 років при традиційно-ігровому способі навчання вже читає і пише, знає все необхідне для цього віку. Головне – не дати енциклопедичні знання, а підтримати природний потенціал розвитку та інтерес до навчання.

Одним дітям читання дається легше, іншим необхідно докласти чимало зусиль. Починати опановувати з дитиною грамоту найкраще з 3-4 років. Але знайомити дітей із літерами в ігровій формі можна значно раніше.

На перший погляд, ідея вчити малюка писати ще до того, як він опанував читання, видаєть дивною. Відомий італійський педагог Марія Монтессорі переконалася, що у маленьких дітей мускульне відчуття розвивається швидше, ніж у старших, і тому малюкам доволі легко вчитися писати. Свідоме ж читання потребує суто розумової роботи, вміння мислити абстрактно, до чого маленька дитина ще не здатна. Вміння ж писати народжується мимоволі, подібно до розмовної мови. Дайте змогу малюкові отримати задоволення від самостійного написання літер у різних ситуаціях, з різними матеріалами. Добре для цього підходить пісок біля річки, сніг, насипана на тарілку манна крупа… Помилку можна відразу виправити, до того ж розвивається дрібна моторика пальців, що стимулює розвиток мозкових центрів, які відповідають за мовлення. Для різноманітності можна роздрукувати великі кольорові літери, малюк буде в захопленні!

Починати добре з роботи над фонетикою: «Як шумить листя, коли віє вітер?» – «ШШШШШШ». «Як дзижчить жук?» – «ЖЖЖЖЖЖЖ».

Підберіть картинки, що зображують предмети, пов’язані зі звуком, який ви вивчаєте. Запропонуйте дитині принести іграшки, у назві яких є цей звук.

Виразно читайте віршики, загадки зі звуком, який вивчаєте.

Також цікава гра на одночасне повторення кольорів і літер. На аркуші паперу напишіть спершу одну й ту ж літеру різних кольорів і різних розмірів. По черзі просіть малюка показати «О» зелене, червоне, велике, маленьке. Далі в цю ж гру можна грати з кількома літерами.

Навіть перейшовши до читання букваря, не забувайте «гратися» зі звуками. Прискіпливо поставтеся до вибору абетки. Найкращими є ті, що сприяють закріпленню фонематичного слуху. Є такий метод – «глобальне читання». Вчимося читати відразу ціле слово, не збираючи його по одній літері чи по складах. Процес цей лише на перший погляд видається складним, насправді ж він значно простіший, ніж той, що практикується у школах.

Погляньмо на якийсь предмет. Що бачимо? Сам предмет і бачимо, причому весь і відразу. Не лапки-хвостики окремо, а відразу всю пташку. Ось так само, як ми сприймаємо навколишні предмети, можна навчитися сприймати і написані слова.

Почнімо з найпростішого – того, що близьке 2-3-річному малюкові. «ҐУ» й «МА» – це насправді не просто склади, а дитячі слова. Чітко пишемо на однакових за розміром і кольором картках: на одній – «М», на другій – «А». Пальчиком лівої руки – спершу середнім, потім – вказівним по черзі торкаємося літер «М» та «А». Виходить як на клавішах. Ставимо пальчик на «М» і співаємо дуетом з малюком: «ММММММ». Далі пальчик на «А» – і знову дуетом: «АААААА». Намагаємося не робити пауз між звуками. Щоб закріпити результат, читаємо швидше: «ММАА». Ще швидше – «МА».

Важливо переставляти пальчики між звуками: натиснули літеру – щоб вона зазвучала, як на піаніно. Таким самим чином читаємо й «ҐУ». Далі переходимо до не менш важливих слів: «ТА», «БА», «ДІ»…

Тепер можемо перейти до фігур вищого «пілотажу». Читаємо зовні схожі слова із 3-х літер. Наприклад: «МАК», «МОХ», «МАГ», «МУК», «СОМ», «СОН», «СИН» і т.д. Дитина легко знайомиться з новими літерами, що з’являються у словах. Пишемо кожне слово на окрему картку й так само, переставляючи пальчики від вказівного до безіменного, від безіменного до вказівного, від літери до літери, проспівуємо їх. Далі кладемо поряд картки зі схожими словами й лукаво запитуємо: «Що написано тут? А тут?»

Якщо малюк не впорався, повторюємо читання слова. Заохочуйте малюка читати слова самостійно, поступово додавайте нові картки. Не перенапружуйте дитину. Перші заняття мають тривати не більше кількох хвилин, але мають бути регулярними. Опанувавши слова із 3-х літер, поступово малюк переходить до слів із 4-5 літер.

Так у дитини знімається психологічний бар’єр і страх перед великою кількістю літер. Можна переходити до коротких віршиків на 2-4 рядки. В книжці мають бути великі, яскраві малюнки, що стимулюють інтерес до читання. Нехай малюк сам обирає за картинкою, який віршик прочитати. Згодом можна переходити до коротких прозових текстів.

Не слід форсувати події й відразу вимагати від дитини самостійності. Навіть коли дитина вже трохи читає самостійно, продовжуйте читати їй, наприклад, казки на ніч. Цим ви лише підтримаєте її любов до книжки. Однак, починаючи читати малюкові нову історію, попросіть його прочитати перший рядок, наступного разу – два. Далі поступово збільшуйте.

Хай вам щастить!

Марія Макуха, психолог, психотерапевт

Проблеми, які можуть очікувати практичного психолога-початківця

Гринчук — Wed, 12 Dec 2012 12:15:44 GMT

Почуття безпорадності

Кожний психолог, який приходить у новий колектив, стикається з низкою типових для більшості його колег проблем.
Перше, - це розгубленість. Здається, що зробити треба багато, а часу обмаль. Слід зупинитися і не впадати в паніку, адже хапаючись за вирішення всіх проблем одночасно, бажаючи показати себе грамотним фахівцем, за декілька тижнів можна довести себе до виснаження.
Розпочинати свою роботу слід з того, що виходить найкраще: провести діагностичне обстеження дітей згідно з планом, обладнати кабінет тощо. Вирішувати проблеми слід поступово.

Входження до педагогічного колективу

Фахівець, який працює в педагогічному колективі, має вирішити для себе: яку позицію зайняти, налагоджувати дружні взаємостосунки з колективом чи зберігати нейтралітет. Для початку психолог повинен виявити, які стосунки склалися між працівниками закладу, розібратися в тонкощах взаємостосунків у колективі.
Психологові найкраще дотримуватись нейтральної позиції, слідкувати за тим, щоб не підпасти під вплив будь-якої з груп, особливо коли йдеться про конфлікт.

Проблема налагоджування контактів з дітьми та їхніми батьками

Ця проблема може вирішуватись за допомоги педагогів. Якщо стосунки між психологом і ними склались позитивні, педагоги за необхідності або у разі виникнення проблем порадять батькам звернутися по допомогу до психолога. Але психолог і сам повинен заявити про себе на батьківських зборах , запропонувати батькам обговорити результати психодіагностичного обстеження тощо.

Проблема «занурення» в роботу

Часто молоді фахівці віддають роботі всі свої сили й час. Таке завзяття справляє приємне враження на адміністрацію, однак для самого фахівця воно небезпечне перевантаженнями, порушенням балансу між роботою і особистим життям.
Якщо психолог обирає саме такий стиль своєї роботи, то через дуже короткий час на нього очікує проблема професійного вигоряння.

Рекомендації щодо зовнішнього вигляду психолога
1. Акуратність і чистота.
2. «Стримані» макіяж і зачіска.
3. Мінімальна кількість прикрас.
4. Зручний і комфортний одяг. Найкраще мати «робочий комплект», який надасть можливість активно працювати з дітьми.
Психолог зобов’язаний дотримуватися таких етичних принципів:
- повага до особистості;
- захист людських прав;
- почуття відповідальності;
- чесність та відвертість щодо обстежуваного;
- обережність щодо використання методів і процедур;
- професійна компетентність;
- твердість у досягненні мети втручання;
- наукове обґрунтування мети
Практичному психологу системи освіти повинні бути притаманні:
- широта інтересів і незалежність поглядів;
- готовність до контактів та вміння їх підтримувати;
- уміння емоційно приваблювати до себе людей;
- здатність зберігати самовладання і виражати власні емоції;
- прагнення до пізнання себе та інших;
- усвідомлення меж своєї професійної компетентності;
- адекватне почуття відповідальності за свої дії та слова;
- здатність прогнозувати наслідки того або іншого вчинку.

Що потрібно обов'язково довести до відома батьків

Результати діяльності психолога не завжди проявляються швидко й не бувають такими наочними та швидкими, як результати навчання. Якщо на уроках дитина набуває певної суми знань і може її продемонструвати, то одне-два заняття з психологом можуть і не принести суттєвих результатів. Це деколи викликає ілюзію, що така робота не приносить користі. Тому необхідно донести до відома як педагогів, так і батьків думку про те, що діяльність психолога пов’язана із розвитком дитини, а не з її навчанням. А розвиток, як відомо, відбувається поступово, досить повільно, тому результат приходить не відразу, а проявляється непомітно для дорослого оточення дитини.

Навчіться вести психологічну бесіду!

Бесіда є складовою майже всіх форм роботи психолога. Вона складає основу індивідуального психодіагностичного обстеження, консультування, психологічної профілактики. Бесіда – це складова щоденних обов’язків психологів, яка створює природний фон його діяльності. Часто психологи помилково вважають бесіду незначною формою та методом діяльності, що вимагає від психолога постійного вправляння для підвищення професіоналізму.
Під час бесіди слід зважати на такі основні принципи:
1) бесіду слід вести на одну тему;
2) дотримуватись розподілених ролей: психолог ставить запитання, а його співрозмовник – відповідає
Потрібно звернути увагу на те, що під час бесіди не можна використовувати тільки один з типів запитань. Особливо важливо вміти це робити під час бесіди з дитиною. Правильно сформульоване та вчасно поставлене запитання не тільки допомагає психологу отримати потрібну інформацію, але й виконує розвивальну функцію: допомагає дитині усвідомити суть власних переживань, розширює її можливості у вербалізуванні суб’єктивних станів.

Як працювати зі зверненням?

Надаємо приблизний план роботи зі зверненням.
І. Перша зустріч
1. Визначення суті звернення.
2. Збір попередньої соціально-психологічної інформації.
ІІ. Аналітична робота психолога після першої зустрічі
1. Встановлення попереднього психологічного діагнозу та прогнозу,
опрацювання теоретичного матеріалу.
2. Формування завдань подальшої роботи.
3. Підбір психологічних інструментів.
ІІІ. Психодіагностична та корекційна робота
1. Збір додаткової інформації, проведення психодіагностичного дослідження.
2. Розробка психокорекційної діяльності.
3. Розробка рекомендацій для всіх, кого стосується ця проблема.
ІУ. Рефлексія
1. Вибір ефективних способів дій для вирішення проблеми.
2. Обговорення досягнутих результатів.
3. Розробка рекомендацій для подальшої взаємодії.

Ведення документації практичного психолога

- річний план роботи;
- щомісячний план роботи;
- індивідуальні картки психолого-педагогічного діагностування;
- протоколи індивідуальних консультацій;
- журнал проведення корекційної та розвивальної роботи;
- журнал психологічного аналізу занять;
- журнал щоденного обліку роботи;
- тижневий графік роботи.

Рекомендації та вимоги щодо проведення основних напрямів роботи практичного психолога:

Основні правила під час проведення діагностики

1. Слід використовувати лише апробовані методики, в яких психолог обізнаний. У разі використання нових, неперевірених або недостатньо знайомих методик, слід попереджати про це клієнта.
2. Кожна методика спрямована на вимірювання дуже вузької спеціальної якості – певного виду уваги, пам’яті, мислення дитини. Немає методик, які б вимірювали всі якості відразу. Тому для складання психологічної характеристики дитини необхідно використовувати не менше ніж 5 різних тестів та методик.
3. Слід обов’язково звертати увагу на інструкцію, що додається до кожної методики. Неправильно сформульована інструкція може цілком змінити зміст завдання і, отже, отриманий результат.
4. Не можна забувати про те, що кожна методика розрахована на дитину відповідного віку, для якого складено методику. Існують методики, які можна використовувати для дітей різного віку. У таких випадках слід звертати увагу на інструкцію і спосіб подання матеріалу.
5. Отримані результати також не можуть бути однаковими для дітей різного віку. Тому слід бути уважним під час інтерпретації результатів і обов’язково звіряти їх із результатами, типовими для дітей такого віку. Необхідно пам’ятати і про те, що за результатами дослідження тільки за однією методикою, якщо результати дитини нижчі або вищі. Не можна робити висновок про її відсталість, так само як і про обдарованість. Такий висновок можна зробити, якщо результати всіх інтелектуальних тестів нижчі або вищі за норму.
6. Багато методик вимагають спеціального «стимульного матеріалу», тобто карток, текстів, малюнків, що пропонуються дитині. Не можна забувати про те, що всі інструкції про порядок пред’явлення і спосіб подання такого матеріалу обов’язкові для виконання: якщо не дотримуватись їх або замінювати матеріал, можна одержати зовсім інший результат.
7. Існують так звані суб’єктивні й об’єктивні методики, способи аналізування отриманих результатів. Одні з них мають ключі і розраховані за балами варіанти відповідей, інші – вимагають не кількісної, а якісної інтерпретації. Хоча працювати з такими методиками важче, вони часто дають найважливіші дані про психічний стан дитини. Проте під час роботи з ними треба бути особливо уважним і звіряти отримані результати з показниками, отриманими за іншими тестами.
8. Якщо під час діагностики з’ясовуються проблеми, що відносяться до компетенції лікаря, дефектолога або логопеда, психолог допомагає батькам встановити контакт з відповідним спеціалістом.
9. Ніколи не слід тиснути на дитину, тобто працювати з нею без її на те бажання! Ігнорування дитиною ситуації обстеження може порушити весь процес діагностики, що призведе до хибних результатів. Не слід підкреслювати, що дитину перевіряють, ніби екзаменують її. Це може викликати напруження, скутість і зашкодити об’єктивності отриманих результатів.
10. Слід звести до мінімуму ризик негативного впливу обстеження на дитину. Для того, щоб сам факт обстеження не сприймався дитиною або групою дітей як ознака неблагополуччя, доцільно продумати, як запрошувати дітей, надати формі запрошення характер випадковості.
11. Поглиблене психологічне обстеження дитини проводиться за зверненням або за згодою батьків. Результати його є конфіденційними.
12. Замовниками психологічного обстеження дитини найчастіше виступають батьки. Проте, ознайомлюючи батьків з результатами обстеження, психолог повинен довести до них інформацію таким чином, щоб не завдати шкоди ані батькам, ані дитині. Необхідно намагатись:
• Не образити почуття самоповаги батьків (не оголошувати результати в присутності інших батьків, не звинувачувати їх у недбалому ставленні до виховання тощо);
• Не заронити у свідомість батьків сумнівів щодо неповноцінності їхньої дитини.
• Не використовувати термінів, які можуть неадекватно сприйматись неспеціалістами;
Обираючи ту чи іншу методику, слід звернути увагу на відповідність її меті діагностичного обстеження та мінімальних витратах часу та енергії у використанні. В тому числі і легкість в обробці.

Основні вимоги до проведення корекційно-розвивальної роботи

1. Не допускати ситуацій, які могли б негативно вплинути на самооцінку учня, а саме: підкреслення неуспішного виконання дитиною певних завдань, погіршення міжособистісних стосунків.
2. Заняття бажано будувати на основі пізнавальної, а не змагальної мотивації.
3. Тривалість занять залежить від їх інтенсивності, віку дітей, але, як правило, не перевищує 30 (40 хв. для дітей старшого віку);
4. Якщо розвивальні заняття виявились неефективними для конкретної дитини, слід провести додаткове психологічне обстеження, а не збільшувати їх тривалість.
5. Матеріали, на яких будуються заняття, не повинні викликати у дитини додаткових труднощів під час їх використання. Наприклад, відповідно до набутого досвіду і рівня розвитку дитини психолог визначає послідовність і кількість занять, на яких дитина опановує спосіб і визначення однієї якості, а згодом двох, трьох.

Основні вимоги до проведення консультативної роботи

1. Ефективна консультація неможлива без налагодження особливих стосунків та ставлення психолога до клієнта. Особливе ставлення передбачає довіру, відкритість, зацікавленість. Психолог мусить не тільки розуміти почуття й думки клієнта, але і демонструвати розуміння.
2. У стосунках з клієнтами психолог мусить уникати настирливого дидактизму, моральних та оціночних суджень, зауважень, звинувачувань тощо.
3. Не можна випитувати у клієнта «всю правду» щодо його особистого життя. Сенс консультації психолога не в тому, щоб достеменно вивчити проблему і розв’язати її на користь клієнта, а в тому, щоб клієнт самостійно з’ясував суть проблеми для себе і знайшов власні шляхи її розв'язання.
4. Психолог не дає порад або рецептів, навіть якщо саме цього від нього очікують. Він не переконує, не вмовляє, не підштовхує клієнта, а робить усе можливе, щоб клієнт сам виробив рішення і взяв на себе відповідальність за його здійснення.

Основні вимоги до освітньої роботи
1. Освітня робота є пропагуванням психологічних знань серед батьків, учнів, педагогів. Вона має здійснюватись у досить цікавій і зрозумілій формі.
2. Інформацію, яку надає психолог, слід ґрунтувати на науково доведених фактах.
3. Освітня робота є одним із засобів ознайомлення з роботою психолога, з його завданнями, можливостями і з організацією психологічної служби у школі.
4. Конкретні приклади і результати діагностики, які використовує психолог в освітніх цілях, необхідно надавати в такій формі, щоб вони не могли бути використані на шкоду дитині.

Поради молодому спеціалісту психологічної служби автор Н.Каневська.

Гринчук — Wed, 12 Dec 2012 12:12:32 GMT

Поради молодому спеціалісту психологічної служби
1. Твій начальник - директор. Саме йому ти й підкоряєшся і саме він дає вказівки. У директора довідайся про цілі та задачі навчального закладу й під ці цілі та задачі склади свій план роботи.

2. Вивчи правову базу (Положення про службу практичної психології в системі освіти, права й обов'язки психолога в закладах освіти; етичний кодекс психолога, тимчасові нормативи, які рекомендуються для діагностичної та корекційної діяльності тощо).

3. Довідайся, якою бачить роботу психолога директор, детально обговори свої посадові обов'язки (це дуже важливо!), запропонуй свій варіант діяльності (з якою віковою групою хотів би працювати, співвідношення нормативного часу з посадовими обов'язками, обґрунтуй свою думку).

4. Детально обговори з директором: хто і як буде контролювати твою діяльність, строки та форми поточної звітності.

5. Обговори з директором розпорядок твоєї роботи, наявність методичного дня, можливість обробки даних поза навчальним закладом.

6. Директор і заступники директора беруть участь в обговоренні твого річного плану, тому що він є частиною річного плану ПТНЗ.

7. Директор обов'язково завіряє своїм підписом і печаткою твій річний план, посадові обов'язки.

8. Твій основний помічник у роботі - газета "Психолог". Багато корисної інформації можна знайти в журналах "Вопросы психологии" та "Психологическая наука и образование".

Основні напрями діяльності.

Діагностичний - один із традиційних напрямів.

1. Перед діагностикою ставити собі запитання: "Навіщо?", "Що я отримаю в результаті?". Проводити її у крайніх випадках, адже діагностика, обробка результатів, інтерпретація займають багато часу. Частіше спостерігати за учнями, спілкуватися з ними, майстрами виробничого навчання, учителями, батьками. Результати діагностики обговорюються (у рамках дозволеного - "НЕ НАШКОДЬ ДИТИНІ") на педагогічному консиліумі, до якого входять заступники директора, психолог, медпрацівник, намічаються шляхи, які будуть ефективними при рішенні виявлених проблем.

Корекційно-розвивальна робота. Консультативний напрям

2. Не чекай, що до тебе відразу підуть із запитаннями, проблемами, йди сам. Провів діагностику - обговори (у рамках дозволеного - "НЕ НАШКОДЬ ДИТИНІ") з учителем реальність виконання рекомендацій. Якщо дитині потрібні корекційні або розвивальні заняття, запропонуй свою допомогу.

3. Графік твоєї роботи, коли й у який час ведеш консультації для дітей, батьків, педагогів, повинен висіти на дверях твого кабінету, в педкабінеті та у фойє навчального закладу.

4. В педкабінеті можна оформити свій стенд з оригінальною назвою:розмістити там план на місяць, план-сітку годин психолога (порожню, класні керівники записують) та інші.

Просвітницька робота (педради, батьківські збори, бесіди з дітьми, лекторії тощо).

5. Запропонуй класному керівнику провести, наприклад, з групою тренінг спілкування, креативності або "Пізнай себе", заінтригуй і вчителя, й дітей. В педкабінеті напиши оригінальне оголошення про проведення батьківських зборів із приблизними темами, повісь план-сітку (порожню) на місяць, куди вчителі зможуть записати свою групу. І їм буде приємно, що про них піклуються, і ви без перевантаження часу заплануєте на місяць роботу.

Документація

а) Папка з документацією (зручно завести папку з файлами):

Положення про службу практичної психології в системі освіти.

Посадові обов'язки (завірені печаткою й підписом директора).

Перспективне планування на рік (завірено печаткою й підписом директора, із цілями навчального закладу, метою та задачами психолога чи служби, видами діяльності та строками).

Етичний кодекс психолога.

Нормативи діагностичної та рекомендаційної, корекційної діяльності психолога.

Тематика Годин психолога на рік.

План-сітка Годин психолога (включає кожний місяць).

План психолого-медико-педагогічного консиліуму школи.

Різні накази, інструкції.

б) Журнали:

Плани роботи на тиждень, чверть.

Журнал консультацій. Можна оформити у вигляді таблиці, що включає такі стовпці: Дата / ПІБ тих, хто звернувся / Проблема / Шляхи рішення проблеми / Рекомендації.

7. У журналі під №2 указую, хто звернувся за консультацією: учитель (У), дитина (Д), батьки (Б) і клас. Така система допомагає заощаджувати час при підрахунку кількості консультацій за місяць.

Журнал обліку групових видів робіт. Можна оформити у вигляді таблиці, що включає такі стовпці: Дата / Клас / Вид роботи / Рекомендації / Примітка.

8. У папках із файлами дуже зручно зберігати результати обстежень.

Папки з методичними матеріалами.

9. Папки з різних розділів: робота з батьками, робота з учителями, робота з учнями, методичні розробки, консультування. (Цікаві матеріали перезнімаю з журналів і газет і розкладаю за темами.)

10. Щоб не було рутини у веденні документації, заповнюй журнали наприкінці кожного робочого дня, узагальнюй все у п'ятницю. Наприкінці місяця залишиться тільки проаналізувати, чи все виконано, ефективність роботи, підрахувати кількість проведених консультацій, батьківських зборів, корекційних або розвивальних занять, тренінгів.

Особливості побудови взаємин.

а) Психолог і шкільна адміністрація. Труднощі можуть виникнути через "вічне питання": кому ти підкоряєшся, перед ким звітуєш. Буває, що адміністратор навантажує психолога роботою, яка не входить у його посадові обов'язки. Що ж робити? Уважно вивчити пункти даної статті.

б) Психолог і колектив учителів. Думаю, що суть цих взаємин - рівноправне співробітництво. І в учителя, і у психолога є загальна мета - ДИТИНА, її розвиток і благополуччя. Спілкування з учителем повинно будуватись на принципах поваги його досвіду та віку, дипломатії й компромісу. У колективі завжди знайдеться група вчителів, які з інтересом включаться у вашу з нею спільну діяльність. І в тебе з'являться однодумці.

в) Психолог та учні. Відкритість, усміхненість, щирість, уміння вийти з важкої ситуації - усе це забезпечує твій авторитет. Важливий і стиль твоєї поведінки: як запрошуєш дітей прийти на обстеження, як ходиш по коридору, як реагуєш на провокації, агресію, несподіваний прихід підлітків. І на останок порада- закривати двері до кабінету тільки у випадку консультації чи обстеження. На перерві виходити до рекреації поспілкуватися з учнями.

Бажаю удачі, щиро сподіваюся, що у вас усе вийде!

Психологічні поради для спілкування

золото — Tue, 09 Oct 2012 10:26:48 GMT

У цій статті більш детально розглянемо першу з них. Комунікативна функція спілкування включає в себе передачу інформації, обмін нею, а також розуміння цієї інформації. Найчастіше виділяють два основних засоби, за допомогою яких ми можемо передавати та отримувати повідомлення: вербальний і невербальний. У звичайній бесіді вербальні компоненти містять у собі менше 35 % змісту ситуації, тоді як понад 65 % інформації передається невербально. І хоча невербальні засоби комунікації мають більшу силу, ніж вербальні, вони двозначні і їх важко правильно зрозуміти.

Реагуючи на висловлення свого партнера, людина часто вибирає якусь одну частину його висловлювань і реагує саме на неї й зовсім не реагує на інші їхні частини. У спілкуванні це дуже поширено й пояснюється тим, що наше сприймання є вибірковим. Повідомлення партнера має дуже багато аспектів як вербальних, так і невербальних, і реагувати на всі одразу неможливо.

Для ефективної передачі інформації існує кілька способів, за допомогою яких можна підвищити ймовірність того, що її зрозуміють. Окрім трьох основних вимог до самого повідомлення, таких як його зрозумілість, довіра до передавача інформації та оптимальний зворотний зв'язок щодо впливу повідомлення на отримувача, слід ураховувати ще й такі рекомендації:

1. «Привласнюйте» авторство повідомлень, які ви передаєте співрозмовнику, звертаючись до нього від першої особи в однині та вживаючи особові займенники «Я», «Мій». «Особиста власність» на авторство повідомлення передбачає відповідальність особи за висловлені в ньому думки та почуття. Такі слова, як «більшість людей», «де хто з моїх колег», роблять повідомлення знеособленими. Такі фрази обтяжують розуміння того, чи люди справді самі так думають і відчувають, чи вони просто повторюють те, що думають і відчувають інші.

2. Повідомлення має бути завершеним, повним і конкретним. Сформулюйте свої повідомлення так, щоб до них повністю ввійшла вся інформація, необхідна для розуміння повідомлення. Повнота й конкретність здаються нам очевидними, але дуже часто люди не вважають за потрібне повідомляти про шкалу цінностей, на яку вони спираються, про припущення, яких вони дотримуються у спілкуванні, про наміри змінити свою думку.

3. Узгодьте свої словесні та несловесні повідомлення. Спілкування з партнером вимагає як вербальних, так і невербальних повідомлень. Як правило, ці повідомлення є узгодженими між собою, і якщо людина каже, наприклад, що вона високо цінує вашу допомогу, і при цьому посміхається, то вона несловесно виражає теплоту. Проблеми у спілкуванні з'являються тоді, коли словесні та несловесні повідомлення суперечать одне одному.

4. Не скупіться на слова. Кількаразове повторення повідомлення, використання інших каналів спілкування (таких як письмові записи, картки, словесні й несловесні сигнали, натяки тощо) допоможуть партнеру краще зрозуміти повідомлення.

5. Забезпечуйте зворотний зв'язок у тому, як сприймається ваше повідомлення. Для того щоб ефективно спілкуватись, ви повинні усвідомлювати, як співрозмовник інтерпретує й переосмислює ваше повідомлення.

Єдиний спосіб бути впевненим в ефективності спілкування - постійний пошук зворотного зв'язку в тому, яке значення та зміст вкладає співрозмовник у ваші повідомлення.

6. Приводьте повідомлення у відповідності з особистістю, суб'єктивною шкалою цінностей і досвідом адресата. Одну й ту ж інформацію ви пояснюватиме по-різному досвідченому спеціалісту й новачку, дитині та дорослому.

7. Описуйте почуття, називаючи їх словами («мені сумно»), порівнюючи з певними діями («мені плакати хочеться»), уживаючи мовні звороти, метафори («я почуваю себе так, ніби крила виросли»). Опис допоможе повідомляти про свої почуття ясно й недвозначно.

8. Описуйте поведінку інших людей, не вдаючись до оцінювання чи інтерпретації.Реагуючи на поведінку інших людей, переконайтесь у тому, що ви нейтрально описуєте їх поведінку («Ти й далі продовжуєш переривати мене»), а не оцінюєте її («Ти нещасний егоїст, який ні до чиїх думок не хоче прислухатись»).

Особливої уваги заслуговує «зворотний зв'язок». Це інформація, що йде від нас до інших людей і містить реакцію на їх поведінку. Мета зворотного зв'язку полягає в допомозі іншим людям усвідомити власні вчинки та їх вплив на нашу поведінку та стан.

Правила встановлення зворотного зв'язку

1. У зауваженнях зачіпати не особистість, а особливості поведінки партнера.

2. Більше говорити про спостереження, а не висновки. Спостереження - це те, що ви бачили та чули, а висновки - ваша інтерпретація, оцінки, судження.

3. Не висловлюватись у формі оцінки (як правило, оцінка базується на власній системі цінностей).

4. У ситуаціях, які відбувались, увагу треба зосереджувати на вчинках теперішнього часу, а не далекого минулого.

5. Слід давати як найменше порад. Краще висловлюватись, намагаючись поділитися власними думками та інформацією.

6. Не треба критикувати ті особливості поведінки партнера, на які не має можливості вплинути.

7. Для передачі потрібної інформації партнеру треба вибрати відповідну ситуацію та адекватну форму її передачі.

Правила реагування на зворотний зв'язок

1. Треба уважно слухати партнера, щоби вірно зрозуміти, що він хоче сказати. Із цією ж метою треба переказати почуте.

2. Пам'ятати, що зворотний зв'язок містить суб'єктивні уявлення про вас як про конкретну особистість, а не обов'язково про те, ким ви є в дійсності.

3. Мета зворотного зв'язку полягає в покращенні відносин, а не у зміні поведінки в обов'язковому порядку.

Невимушене спілкування створює прекрасні можливості для вивчення особливостей кожного учня. Треба тільки створювати у спілкуванні такі умови, які б дозволили в найбільшій мірі розкритись, проявити власну індивідуальність.

Автор: С. Єфімова

Що таке стрес?

золото — Thu, 04 Oct 2012 09:01:22 GMT

Насамперед, стрес - це природна і навіть корисна складова нашого повсякденного життя, без якої воно було б нудним та нецікавим. Саме стрес піднімає нас ранком, спонукає до роботи, відпочинку та допомагає швидше реагувати в різних ситуаціях.

Але щоденна напруга, дефіцит часу, постійна зайнятість на роботі та вдома, відсутність задоволення від виконаної праці, невміння та небажання відпочивати можуть призвести до значних емоційних і фізичних проблем.

В дійсності ж не обставини, а наша реакція на них і є причиною емоційного розладу. Зрозуміло одне - якщо стрес впливає на якість Вашого життя, треба негайно вживати відповідних заходів.

Тест "Чи знаходитесь ви у стані стресу?"

Стрес має такі прояви:

● у Вас виникає відчуття провини під час відпочинку.

● Вам важко засинати через неспокій про майбутнє

● Ви часто відчуваєте напругу.

● Ви часто роздратовані або пригнічені.

● Ви перериваєте інших під час Їх розмови.

● Вам здається , що Ви обтяжені турботами і не можете сконцентруватися

● Вам часто здається, що Ви не знаєте з чого починати справи.

● Ви палите та вживаєте алкоголь більше, ніж завжди.

● Ви поспішаєте під час їжі.

● Життя здається Вам повним на кризи.

● Вам важко приймати рішення.

Якщо Вас стосується більшість проявів - Ви знаходитесь у стані стресу.

Які наслідки стресу?

Довготривалий стрес негативно впливає на організм, особливо на функцію серцево-судинної системи. Підвищена концентрація так званих "гормонів стресу" - адреналіну та норадреналіну, прямим шляхом діє на серце, кровоносні судини та спричиняє розвиток артеріальної гіпертензії, збільшення рівня холестерину та глюкози в крові.

Загальновідомі методи боротьби зі стресом - алкоголь, паління, неправильне харчування мають негативні наслідки для здоров’я та погіршують опір організму несприятливим чинникам навколишнього середовища.

Вчіться розслаблятися та володіти своїми емоціями, перебудуйте негативне мислення на позитивне - це допоможе Вам повною мірою насолоджуватися життям. Вміння долати стрес розумними методами завжди буде Вам у нагоді.

Що робити?

Існує багато методів подолання стресу – спробуйте їх та виберіть ті, що підходять саме Вам. Дійте відповідно з порадами - і незабаром Ви відчуєте, що спокійніше сприймаєте життя та долаєте труднощі.

© Перелічіть речі, що викликають у Вас стрес - це допоможе Вам уникати провокуючих ситуацій. Намагайтеся розслаблятися та формуйте психологічну установку на спокій, якщо така ситуація все ж таки виникла.

© Психічне і фізичне здоров'я людини невід'ємні, а регулярне виконання фізичних вправ врівноважує нервову діяльність. Дозована ходьба, оздоровчий біг, плавання, велоспорт - ідеальні засоби для зняття напруги, покращують сон та не мають вікових обмежень.

© Якщо внаслідок стресу Ви почали палити та збільшили вживання алкоголю, знайте, це лише тимчасове вирішення проблеми, а шкода здоров’ю досить велика. Відмовтеся від паління та уменшіть вживання алкоголю.

© Використовуйте засоби аромотерапії (м’ята, розмарин, сосна) та фітотерапії (валеріана, пустирник, глід, м’ята, меліса, звіробій). Ці засоби діють заспокійливо та нормалізують сон. Лікувальний ефект мають теплі ванни (З4-З70С) з хвойним екстрактом та морською сіллю.

АЛЕ…

Якщо ви відчуваєте, що знаходитеся під впливом негативних емоцій, що вам важко подолати відчуття образи, гніву, страху, або якщо відчуваєте дискомфорт, але не можете дати собі раду і розв'язати свої внутрішні конфлікти, краще звернутися до психолога або психотерапевта. Спеціаліст володіє технологіями з подолання наслідків стресу. Не відкладайте, не чекайте, коли у вас з'явиться вільний час, він може з'явитися надто пізно.

У кабінеті психолога ви зможете розповісти про події, які завдали вам травми, і пов'язані з ними переживання. Це допоможе знизити у вас почуття безпорадності, ізоляції та сорому. Ви, таким чином, установите зв'язок вашого теперішнього стану з попереднім травматичним досвідом. Розмірковуючи вголос, будуючи логічний ланцюжок із пережитих подій, ви зможете зрозуміти, як вплинуло на вас те, що трапилось, і навіть зможете прийняти важливе для себе рішення. І на завершення ще декілька порад:

1. Змінюйте те, що можна змінити, і приймайте як долю те, що поки змінити неможливо. Навіщо нервувати, якщо це нічого не змінить?!

2. Якщо вам набридла брехня по телевізору, перемкніть канал або спробуйте не вмикати його кілька вечорів. Все одно завтра вранці колеги розкажуть вам усі останні новини про політику і економіку.

3. Живіть сьогоднішнім днем і радійте серцем від цього. Не будуйте рожевих планів на майбутнє, дуже сумнівно, що воно виявиться кращим за сьогодення. Забудьте про минулі невдачі, перестаньте турбуватися про майбутнє й знаходьте максимум радості в дні, у якому живете. Приділяйте увагу своїй родині, відчуйте себе щасливим від того, що у вас є можливість проводити час з близькими, рідними людьми і не має значення чим ви зайняті, головне – ви разом. Особливо це важливо в сім’ях, у яких ростуть діти.

4. Уникайте неприємних людей. Ніколи не дратуйтеся від спілкування з людьми, якими б вони не були. Приймайте людей такими, якими вони є. Якщо доводиться спілкуватися з нестерпною людиною, радійте, що ви не такий. Бережіть нерви і посміхайтеся - перемога однаково залишиться за вами.

5. Більше спілкуйтеся з цікавими людьми. Не замикайтеся в собі, частіше розмовляйте з оригінальними та успішними людьми. Якщо є проблеми, порадьтеся з ними, запитайте, як вони розв’язують ті чи інші питання.

Сподіваюсь, що надана інформація і рекомендації допоможуть вам впоратись із негативними емоційними станами.

Матеріал взято із сайту: http://kpl-psyholog.at.ua/publ/shho_take_stres/1-1-0-13

Поради батькам

золото — Thu, 04 Oct 2012 08:57:19 GMT

Поради батькам для роботи з обдарованими учнями

Дитина - це не експериментальний майданчик для психолого-методичних новацій та апробації, це не іграшка і не втіха, не "помічник" на старість.
Даруйте дитині батьківську любов, повагу, створіть умови для розвитку, дайте можливість їй жити власним життям. Не задовольняйте власні емоції за рахунок дітей.
Допомагайте але не заважайте їм самим робити свій вибір.
Виховуйте дитину як рівну собі, тоді вона буде відстоювати власну думку, поважати інших, буде вільною, талановитою особистістю.
Спілкуйтесь частіше з дітьми, намагайтеся бути в курсі їх справ, підтримуйте їх у будь-якій ситуації, пояснюйте існування різних точок зору.
Підтримуйте родинні стосунки, влаштовуйте сімейні свята, ігри.
Виховуйте дитину в гармонії з природою.
Дайте можливість дитині спробувати себе в різних напрямах творчої діяльності, не дозволяйте кидати розпочату справу, доки не отримаєте перших результатів, щоб зробити певні висновки.
Спонукайте до праці, примушуйте виконувати певну роботу, навіть інколи за рахунок свого часу.
Радійте успіхам ваших дітей.
Виражайте свою любов до дітей так, щоб вони її відчули.
Пам’ ятайте, що проблеми дитини - це проблеми батьків і починати щось змінювати треба спочатку з себе.

Поради батькам, які бажають здібності своїх дітей

1. Не стримуйте розкриття потенціальних можливостей психіки.

2. Уникайте однобокості у навчанні та вихованні.

3. Не позбавляйте дитину ігор, забав, казок, створювати умови для виходу дитячої енергії, рухомості, емоційності.

4. Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, поваги до себе та оточуючих), оскільки людина, енергія якої прихована загальними проблемами, найменш спроможна досягти висот самовираження.

5. Залишайте дитину на самоті та дозволяйте займатися своїми справами. Пам’ятайте: якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитись без вас.

6. Підтримуйте здібності дитини до творчості й проявляйте співчуття до невдач. Уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини.

7. Будте терплячими до ідей, поважайте допитливість, питання дитини. Відповідайте на всі запитання, навіть якщо вони, на ваш погляд, виходять за межі дозволеного.

8. Навчати слід не тому, що може сама дитина, а тому, що вона опановує за допомогою дорослого.

Корисні поради від психолога

золото — Thu, 04 Oct 2012 08:39:15 GMT

1. Турбуйтеся про те, щоб серце дитини не стало грубим, злим, холодним, байдужим і жорстоким у результаті «виховання».

2. Говоріть з дитиною так, щоб не залишилось ніякого сумніву в тому, що Ви керуєтесь турботою і тривогою за неї, а не бажанням відмахнутись, образити.

3. Пам’ятайте!

Дитина вчиться того, що пізнала через досвід.

Дитина, яку критикують, вчиться засуджувати.

Дитина, яку постійно висміюють, вчиться боязливості.

Дитина, яку заохочують, вчиться вірити в себе.

Суть шкільної адаптації першокласників

золото — Thu, 04 Oct 2012 08:29:07 GMT

Початок навчання в школі - один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті дітей, як у соціально - педагогічному, психологічному, так і фізичному плані.

Вступивши до школи, дитина стає школярем далеко не відразу. Це становлення, входження в шкільне життя, відбувається впродовж початкової школи, і поєднання рис дошкільного дитинства з особливостями школяра характеризувати весь період молодшого шкільного віку. Всі діти, початківці навчання в школі, стикаються з тими чи іншими труднощами.

Адаптація - пристосування будови і функцій організму, його органів і клітин до умов середовища, спрямоване на збереження гомеостазу. Адаптація - пристосування органів чуття до особливостей впливають стимулів для їх оптимального сприйняття і оберігання рецепторів від перевантаження.

Адаптація може бути психологічна, сенсорна, соціальна.
Соціальна адаптація є одним з видів адаптації, під якою розуміється постійний процес інтеграції індивіда в суспільство, процес активного пристосування індивіда до умов середовища соціальною, а також результат цього процесу.
У рамках соціальної адаптації може бути виділена адаптація дитини до школи, тому що під шкільною адаптацією розуміється складний процес пристосування дитини до школи та школи до дитини.
Приступаючи до якоїсь діяльності, людина адаптується до нових умов, поступово звикає до них. У цьому йому допомагає накопичений досвід, який з віком розширюється і збагачується.

Адаптація до школи - перебудова пізнавальної, мотиваційної та емоційно-вольової сфер дитини при переході до систематичного організованого шкільного навчання.

При вступі до школи докорінно змінюються умови життя і діяльності дитини; провідною стає навчальна діяльність. У елементарних формах навчальна діяльність здійснювалася і
дошкільням, але для нього вона носила другорядний характер, як ведучої виступала гра; мотиви навчальної діяльності дошкільника також були переважно ігровими.
Режим шкільних занять вимагає набагато більш високого, ніж у дошкільному дитинстві, рівня довільності поведінки. Необхідність налагоджувати і підтримувати взаємини з педагогами й однолітками в ході спільної діяльності вимагає розвинених навичок спілкування. У зв'язку з цим особливої важливості набуває готовність до шкільного навчання, яка повинна бути сформована у старших дошкільників. Діти, що мають достатній досвід спілкування, з розвиненою мовою, сформованими пізнавальними мотивами і вмінням довільно-вольової регуляції поведінки, легко адаптуються до шкільних умов.
Часто в більш виграшних умовах опиняються діти, які відвідували дитячий садок, оскільки там елементи готовності до шкільного навчання цілеспрямовано формуються педагогічним впливом. Діти, які не відвідували дошкільні установи, користувалися пильним і індивідуалізованим увагою батьків. Вони, як правило, володіють певними перевагами в пізнавальній сфері, але часто не мають достатнього досвіду взаємин і взагалі стоять на егоцентричній особистісної позиції. Ускладнення, що виникають внаслідок недостатньої готовності до школи, можуть бути причиною дезадаптації дитини. Нездатність до адекватної поведінки і невдачі в навчальній діяльності, закріплюючись, сприяють виникненню так званих шкільних неврозів.
У перші навчальні тижні може закладатися основа для розвитку в майбутньому слабкої успішності, тому багато дослідників велике значення надають питанням шкільної готовності, а також адаптації першокласника до нових умов систематичного навчання в колективі однолітків (М. М. Безруких, Л. І. Божович, А . Л. Венгер, Л. А. Венгер, І. В. Дубровіна, С. П. Єфімова, Н. Г. Лусканова, Р. В. Овчарова, Д. Б. Ельконін).
У більшості робіт констатується, що слабоуспевающих учнів характеризують такі особистісні властивості:
нездатність до узагальнення, слабка усвідомленість розумової діяльності;
інертність, відсталість, пасивність, наслідування розуму, явна невідповідність між рівнем інтуїтивно-практичного і словесно-логічного мислення.
Готовність дитини до школи визначається рівнем розвитку особистості в інтелектуальному, мотиваційному, комунікаційному та фізичних відносинах.
Сучасна наука виробила критерії готовності до школи, виходячи з рівня інтелектуальної підготовки (А. В. Запорожець та ін), розвитку мовлення (Л. Є. Журова, В. І. Логінова, Ф. О. Сохін та ін), математичного розвитку (А. М. Леушина та ін), морально-вольового виховання (Р. І. Жуковська, Т. О. Маркова, В. Г. Нечаєва та ін), виховання готовності до позиції школяра (І. А. Домашенко , В. А. Гелло, І. В. Імедадзе, М. І. Лісіна та ін.) Крім того, вивчаються взаємостосунки різних компонентів готовності (Н. І. Гуткіна, А. К. Маркова, Л. М. Цеханська); розглядається співвідношення понять "шкільна зрілість" і "готовність до школи", а також питання наступності дошкільного і шкільного виховання та освіти (Н. Ф. Алієва, С. В. Гаврилова, Ю. Ф. Змановский, А. А. Люблінська).
Відомі численні публікації, присвячені вивченню труднощів шкільної адаптації, її критеріїв, рівнів, етапів. Особливо відзначимо поняття "дезадаптація", яке займає важливе місце у пед. літературі та практиці. Це поняття тісно пов'язане зі слабкою успішністю, а причини їх часто збігаються. У свою чергу, дезадаптація сама в багатьох випадках є причиною слабкої успішності (Н. П. Вайзман, Є. В. Новікова та ін.)
Дезадаптація - це порушення пристосування особистості школяра до умов навчання у школі, яке виступає як окреме явище розлади у дитини загальної здатності до психологічної адаптації у зв'язку з якими - або патологічними чинниками.
Надходження до школи вносить великі зміни у життя дитини. Період адаптації до школи є дуже складним для першокласників. У цей період деякі діти можуть бути дуже галасливими, галасливими, без упину носяться по коридорах, відволікаються на уроках, навіть можуть вести себе розбещено з вчителями: грубити, вередувати. Інші дуже скуті, боязкі, прагнуть триматися непомітно, слухають, коли до них звертаються з питанням, при найменшій невдачі, зауваженні плачуть. У деяких дітей порушується сон, апетит, вони стають дуже примхливі, з'являється інтерес до іграшок, ігор, книг для дуже маленьких дітей. Збільшується кількість захворювань, які називають функціональними відхиленнями, вони викликані тим навантаженням, яку відчуває психіка дитини, її організм у зв'язку з різкою зміною способу життя, у зв'язку зі значним збільшенням тих вимог, яким дитина повинна відповідати.
Звичайно, не у всіх дітей адаптація до школи протікає з подібними відхиленнями, але є першокласники, у яких цей процес сильно затягується. Такі діти часто і довго хворіють, причому хвороби носять психосоматичний характер, ці діти складають групу ризику з точки зору виникнення шкільного неврозу. Деякі діти до середини дня виявляються вже перевтомленими, т.к школа для них є стресогенним фактором, вже дорога в школу для багатьох потребує підвищеної уваги, напруги. Протягом дня у них не буває можливості повного розслаблення, як фізичного, так і розумового, емоційного. Деякі діти невеселі вже вранці, виглядають перевтомленими, у них з'являються головні болі і болі в області живота: страх, тривога перед майбутньою роботою в класі, через розлучення з будинком, батьками такий великий, що дитина в деякі дні не може йти в школу.
Аналізуючи процес адаптації першокласників до школи, доцільно виділити ті його форми, знання яких дозволить реалізувати ідеї спадкоємності в роботі вихователя дошкільного закладу і вчителя загальноосвітньої школи.
1. Адаптація організму до нових умов життя і діяльності, до фізичних і інтелектуальних навантажень. У даному випадку рівень адаптації буде залежати від віку дитини, яка пішла в школу; від того, чи відвідував він дитячий сад або його підготовка до школи здійснювалася в домашніх умовах; від ступеня сформованості морфофункціональних систем організму; рівня розвитку довільної регуляції поведінки та організованості дитини; від того, як змінювалася ситуація в сім'ї.
2. Адаптація до нових соціальних відносин і зв'язків відноситься більшою мірою до просторово-часових відносин (режим дня, особливе місце для зберігання шкільного приладдя, шкільної форми, підготовка уроків, зрівнювання дитини в правах зі старшими братами, сестрами, визнання його "дорослості", надання самостійності та ін); особистісно-смисловим відносин (відношення до дитини в класі, спілкування з однолітками і дорослими, ставлення до школи, до самого себе як вчиться); до характеристики діяльності та спілкування дитини (ставлення до дитини в сім'ї, стиль поведінки батьків і вчителів, особливості сімейного мікроклімату, соціальна компетентність дитини та ін.)
3. Адаптація до нових умов пізнавальної діяльності залежить від актуальності освітнього рівня дитини (знань, умінь, навичок), отриманого в дошкільному закладі або в домашніх умовах; інтелектуального розвитку; від навченості як здатності оволодіти вміннями і навичками навчальної діяльності, допитливості як основи пізнавальної активності; від сформованості творчої уяви; комунікативних здібностей (уміння спілкуватися з дорослими, однолітками).
Створення сприятливих умов адаптації дитини до школи з урахуванням особливостей її прояву є найважливішим чинником забезпечення наступності в його розвитку. Від того, як протікає процес адаптації, багато в чому залежить психофізичний стан майбутнього учня. Терміни адаптації першокласників можуть бути різними. Зазвичай стійка пристосовність до школи наголошується в першому півріччі навчання. Проте встановлено, що у 20 - 30% шестирічних дітей цей процес не завершується протягом першого року навчання.
Оптимальний адаптаційний період становить один-півтора місяця. У залежності від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Психологами доведено, що найбільш напруженими для всіх дітей є перші чотири тижні навчання. Це період так званої "гострої" адаптації. У цей час не слід підвищувати навантаження, темп роботи.
Активний період навчання повинен починатися після "гострого" періоду адаптації.
Якщо фізіологічна адаптація протікає як би автоматично, то з соціально-психологічною адаптацією справа йде інакше: вона являє собою процес активного пристосування. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально-психологічну ситуацію, не тільки "вбудуватися в неї", але і її "прилаштувати до себе". Та ж і вчителю необхідно адаптуватися до ситуації взаємодії з новими для нього учнями.
Процес "притирання" один до одного продовжується досить довго, але вчителю легше - і не тільки тому, що він доросліший і мудріший, а й тому, що він має суттєвий вплив на процес адаптації.
Саме у першому півріччі першого року навчання процес адаптації дитини проявляється в напрузі всіх функціональних систем його організму. У цей період найбільш яскравими ознаками складно протікає адаптації, які легко помітити і вчителю і батькам, є рухове збудження або загальмованість, скарги на головні болі, поганий сон, зниження апетиту. Перераховані ознаки, а також зниження маси тіла свідчать про несприятливі зміни в здоров'ї першокласника, викликаних неухильно наростаючим втомою і перевтомою.
За результатами спостережень Б.І. Кочубей і Є.В. Новікової, вже до кінця першої чверті маса тіла знижується у 60% дітей. Одночасно з цим погіршуються показники працездатності, з'являються скарги на втому, сонливість, головні болі. Стомлення приводить також до значного зниження артеріального тиску у першокласників, а перевтома може обернутися підвищенням тиску, появою шумів у серці, порушеннями нервово-психічного здоров'я.
Погіршення нервово-психічного стану дітей також найбільш виражене в першому півріччі. Спеціальні дослідження показують, що саме в цей період кількість учнів, що мають нервово-психічні відхилення, зростає приблизно на 14-16%, а до кінця навчального року кількість таких дітей збільшується приблизно на 20%. Найбільш важкі для дитини перші 6-9 тижнів перебування у школі, що характеризуються як час "гострої адаптації". Але і через два місяці навчання багато дітей продовжують переживати серйозні труднощі.
А.Л. Венгер описує три рівні адаптації до шкільного навчання:
1. Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи; вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко, глибоко і повно; вирішує ускладнені завдання; старанний, уважно слухає вказівки і пояснення вчителя; виконує доручення без зайвого контролю; проявляє великий інтерес до самостійної роботи; готується до всіх уроків; займає в класі сприятливе статусне положення.
2. Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи, її відвідини не викликає негативних переживань; розуміє навчальний матеріал, якщо вчитель викладає його детально і наочно; засвоює основний зміст навчальних програм; самостійно вирішує типові завдання; буває зосереджений тільки тоді, коли зайнятий чимось для нього цікавим; громадські доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.
3. Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або індиферентно ставиться до школи, нерідкі скарги на нездоров'я; домінує пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; пояснюється учителем матеріал засвоює фрагментарно, самостійна робота з підручником утруднена; при виконанні самостійних навчальних завдань не виявляє інтересу; до уроків готується нерегулярно, йому необхідний постійний контроль, систематичні нагадування і спонукання з боку вчителя і батьків; зберігає працездатність і увагу при подовжених паузах для відпочинку; близьких друзів не має, знає по іменах і прізвищах лише частина однокласників.
Які ж причини лежать в основі шкільної дезадаптації?
Однією з головних причин багато дослідників називають невідповідність функціональних можливостей дітей вимогам, що пред'являються існуючою системою навчання, інакше кажучи, відсутність "шкільної зрілості".
У числі інших причин можна назвати недостатній рівень інтелектуального розвитку дитини, її соціальну незрілість, невміння спілкуватися з оточуючими, незадовільний стан здоров'я.
Все це - комплекс внутрішніх причин, так звані "проблеми дитини".
Однак існують і зовнішні причини шкільної дезадаптації - "проблеми вчителя": невідповідні можливостям дитини зміст навчання і методика викладання, самаособистість учителя, стиль його стосунків з дітьми і батьками і т.п.
Найчастіше ці чинники існують взаємопов'язано, випливають один з іншого, а в цілому приводять до цілком певних труднощів навчання.
Все різноманіття шкільних труднощів можна умовно розділити на два типи (М. М. Безруких):
специфічні, що мають в основі ті чи інші порушення моторики, зорово-моторної координації, зорового і просторового сприйняття, мовного розвитку і т.п.;
неспецифічні, викликані загальною ослабленою організму, низькою і нестійкою працездатністю, підвищеної втомлюваності, низьким індивідуальним темпом діяльності.
В результаті соціально-психологічної дезадаптації можна чекати у дитини прояву всього комплексу неспецифічних труднощів, пов'язаних насамперед із порушеннями в діяльності. На уроці такий учень відрізняється неорганізованістю, підвищеної отвлекаемостью, пасивністю, уповільненим темпом діяльності. Він не здатний зрозуміти завдання, осмислити його цілком і працювати зосереджено, без відволікань і додаткових нагадувань, він не вміє працювати обдумано, за планом.
Лист такого учня виділяється нестійким почерком. Нерівні штрихи, різна висота і довжина графічних елементів, великі, розтягнуті, різнопохилі літери, тремор - ось його характерні риси. Помилки виражаються в недописуванні літер, складів, випадкових замінах і пропусках букв, невикористання правил.
Викликані вони невідповідністю темпів діяльності дитини і всього класу, відсутністю концентрації уваги.
Ці ж причини визначають і характерні труднощі читання: пропуски слів, букв (неуважне читання), вгадування, поворотні рухи очей ("спотикається" ритм), швидкий темп читання, але погане сприйняття прочитаного (механічне читання), повільний темп читання.
При навчанні математики труднощі виражаються в нестійкому почерку (цифри нерівні, розтягнуті), фрагментарному сприйнятті завдання, труднощі перемикання з однієї операції на іншу, труднощах перенесення вербальної інструкції в конкретну дію.
Головна роль у створенні сприятливого психологічного клімату в класі, поза сумнівом, належить вчителю. Йому необхідно постійно працювати над підвищенням рівня навчальної мотивації, створюючи дитині ситуації успіху на уроці, під час зміни, в позашкільній діяльності, у спілкуванні з однокласниками.
Спільні зусилля вчителів, педагогів, батьків, лікарів та шкільного психолога здатні знизити ризик виникнення у дитини шкільної дезадаптації і труднощів навчання.