Законодавство визначає різні види відомостей, які підляга­ють правовій охороні та захисту й, отже, тією чи іншою мі­рою є таємницею. Проте безпосередній стосунок до робо­ти шкільного психолога мають лише деякі з них. Зокрема, це відомості про сімейне життя учнів, персональні дані їх самих та членів їхніх родин, а також інформація про психіч­ний стан учнів.

Види інформації, що охороняється законом

Норми законодавства, що встановлюють заборони та вимоги під час роботи з інформацією про громадян та їхні родини, ґрунтуються на статті 32 Конституції України. Вона передбачає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, збері­гання, використання та поширення конфіденційної інформації про осо­бу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Інформація про фізичну особу (персональні дані) –  відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адре­са, дата і місце народження (ст. 11 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ; далі — Закон № 2657).

Важливі положення для розуміння особистої та сімейної таємниці містять Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 лис­топада 1992 р. № 2801-XII в частині визначення лікарської таємниці.           

Шкільного психолога в деяких аспектах його роботи можна порів­няти з лікарем, хоча юридична конструкція «лікарської таємниці» без­посередньо до шкільного психолога незастосовна.

Для характеристики роботи шкільного психолога правильніше ви­користовувати термін «професійна таємниця». Й оскільки закони, що встановлюють міри відповідальності за розголошення конфіденційної інформації, оперують більш загальними поняттями (особиста і сімейна таємниця), то аналогія професійної таємниці шкільного психолога та лікарської таємниці медичного працівника в такому разі є більш ніж доречною.

Отже, правовий режим, встановлений для лікарської таємниці, має враховуватися й у роботі шкільних психологів, оскільки на сьогодні не­має спеціального закону про психологічну допомогу.

Вимоги до роботи з конфіденційною інформацією

Правила роботи з інформацією конфіденційного характеру ви­значаються законами та деталізуються в локальних нормативних ак­тах роботодавця. Навчальні заклади повинні маті такі локальні акти, а шкільні психологи, що прийняті на роботу, – бути ознайомлені з ними під розпис.

Загальні правила роботи з конфіденційною інформацією містить частина 2 статті 21 Закону № 2657.

Значущими для роботи шкільного психолога є вимоги Зако­ну України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 р. № 2297Л/І (далі – Закон № 2297) про знеособлення персональних даних, під якими розуміють вилучення відомостей, що дають змогу іденти­фікувати особу. Умова про знеособ­лення є обов'язковою під час ви­користання персональних даних у статистичних чи наукових цілях (ч. 9 ст. 6 Закону № 2297), оскільки у разі знеособлення дані втрачають свою конфіденційність, а їх обробка біль­ше не потребує одержання згоди від суб'єкта персональних даних.

Також  не  менш  значущими  є правила щодо відповідності складу та змісту персональних даних меті їх обробки, повноважень власни­ка бази персональних даних, недопустимості обробки персональних даних.

Закон № 2297 встановлює загальне правило – одержання зго­лди на обробку персональних даних від їх суб'єктів¹, а в разі якщо суб'єктами таких даних є фізичні особи, обмежені в цивільній дієздат­ності або визнані недієздатними (приміром, неповнолітні діти), – роз­порядження персональними даними здійснює їхній законний представ­ник (батьки та інші особи, які їх замінюють).

Якщо обробка персональних даних є необхідною для захисту життєво важливих інтересів суб'єкта персональних даних, обробляти персональні дані без його згоди можна до часу, коли отримання згоди стане можливим (ч. 7 ст. 6 Закону № 2297).

До життєво важливих інтересів можна віднести й право на освіту. На нашу думку, очевидне та істотне порушення такого права дозволяє обробку вказаної категорії даних без письмової згоди батьків (закон­них представників) учня.

Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України   (ч. 1 ст. 27 Закону № 2657).

Дисциплінарна відповідальність

До дисциплінарної відповідальності шкільний психолог може бути притягнутий керівником навчального закладу за порушення правил роботи з інформацією, передбачених також локальними нормативними актами школи. Дисциплінарна відповідальність ре­гламентується статтями 147-150 Кодексу законів про працю Украї­ни від 10 грудня 1971 р. (далі – КЗпП).

У разі виявлення такого порушення під час роботи з інформаці­єю про учнів керівник навчального закладу має право застосувати до шкільного психолога одне з дисциплінарних стягнень: догану чи звільнення. При цьому серед випадків розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, перерахованих у статтях 40 та 41 КЗпП, відсутня пряма норма щодо розголошення інформації. Єдина зачіпка – пункт 3 статті 40 КЗпП – розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу через систематичне невиконання працівником своїх трудових обов'язків без поважних причин.

Дисциплінарне стягнення має бути оголошено наказом керівни­ка навчального закладу чи розпорядженням його заступника, якщо заступник наділений правом притягнення підлеглих йому працівників до дисциплінарної відповідальності. Наказ про стягнення має бути по­відомлений шкільному психологу під розпис. До видання наказу керів­ник навчального закладу повинен вимагати від шкільного психолога письмового пояснення.

Встановлені максимальні терміни, упродовж яких керівник на­вчального закладу має право застосувати дисциплінарне стягнення. Термін застосування стягнення становить не більше одного місяця з дня виявлення порушення, не враховуючи час звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Законом заборонено застосовувати дисциплінарне стягнення пізніше 6 місяців від дня вчинення провини. Якщо про по­рушення правил роботи з конфіденційною інформацією керівникові за­кладу стало відомо через 6 місяців після порушення, то він вже не має права застосовувати дисциплінарне стягнення внаслідок закінчення строку давності.

Цивільно-правова (майнова) відповідальність

Цей вид відповідальності не передбачає мір покарання та за своєю формою є матеріальною компенсацією, що виплачується порушником особі, якій була заподіяна шкода у зв'язку з незаконним поширенням відомостей про її приватне життя, що становлять особисту чи сімейну таємницю.

Згідно зі статтею 201 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. № 435-ІV (далі — ЦКУ) особистими немайновими благами, які охороня­ються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ді­лова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, ху­дожньої, наукової та технічної творчості тощо. Відповідно до Конституції України життя і здоров'я людини, її честь і гідність, недоторканність і без­пека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Частина 2 статті 200 ЦКУ передбачає такий випадок –суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування моральної шкоди, завданої такими право­порушеннями. Моральна шкода, згідно з нормами статі 23 ЦКУ, по­лягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Розмір грошової компенсації моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня провини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо провина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під час ви­значення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

У разі порушення особистої чи сімейної таємниці постраждалим може бути визнаний як сам неповнолітній учень, так і його батьки та інші члени родини. Відповідно, позовних вимог про відшкодування мо­ральної шкоди може бути кілька, приміром, позов батька від імені не­повнолітнього учня щодо відшкодування душевних страждань дитини та позов цього самого батька від свого імені про відшкодування його (батька) душевних страждань, оскільки право на недоторканність приватного життя в нього теж порушено.

Виходячи з положень Цивільного процесуального кодексу Укра­їни від 18 березня 2004 р. № 1618-ІV, обов'язок сплати грошового відшкодовування може бути покладений судом винятково за заявою (позовом) постраждалого, що подана до суду в порядку приватного звернення. Таке звернення – це право, а не обов'язок постраждалого, і він може у будь-який момент відкликати позовну заяву до оголошення судового рішення, приміром, у зв'язку з пробаченням чи примиренням з порушником, який іменується в такому разі «відповідачем». Сторо­ни (позивач та відповідач) можуть укладати так звану мирову угоду й у самому суді. Угода затверджується ухваленням суду та має силу судового рішення, тобто підлягає обов'язковому виконанню, зокрема примусовому. У разі затвердження мирової угоди судом за позивачем лишається право повторно звернутися до суду з таким самим позовом.

Важливою для працівника особливістю цивільно-правової відпо­відальності за порушення особистої та сімейної таємниці учнів є те, що до відшкодування моральної шкоди може бути притягнутим до суду лише сам заклад. Юридична особа компенсує шкоду, завдану її пра­цівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків (ч. 1 ст. 1172 ЦКУ). Проте якщо за обставинами справи можна вста­новити, що порушення не було пов'язане з виконанням трудових обов'язків, то до судової відповідальності за моральну шкоду може бути притягнутий і працівник.

Після сплати відшкодування постраждалому навчальний за­клад має право вимагати від винного працівника компенсування матеріальної шкоди. Матеріаль­на відповідальність є обмеженою – не більше середньомісячного заробітку винного працівника (ст. 132 КЗпП). Однак у разі, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, пе­реслідуваних у кримінальному порядку, закон встановлює повну матеріальну відповідальність працівника, тобто «у розмірі прямої дій­сної шкоди», завданої навчальному закладу (п. З ст. 134 КЗпП).

Адміністративна відповідальність

Згідно зі статтею 172 Кодексу України про адміністративні право­порушення від 7 грудня 1984 р.            № 8073-Х застосування заходів ад­міністративної відповідальності передбачається за незаконне розго­лошення або використання в інший спосіб особою у своїх інтересах інформації, що стала їй відома у зв'язку з виконанням службових повноважень. Проте суб'єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пункті 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. № 3206-Х/І, тобто винятково особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Отже, шкільний психолог до такої адміністративної відповідальності стосунку не має.

Кримінальна відповідальність

Статтею 182 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III (далі— ККУ) встановлюються міри кримінальної від­повідальності за порушення недоторканності приватного життя в формі незаконного збирання, зберігання, використання, зни­щення, поширення конфіденційної інформації про особу або не­законної зміни такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями ККУ. Незаконне збирання чи поширення відо­мостей про приватне життя особи визнається злочином лише у тому разі, якщо сторона обвинувачення доведе у діях обвину­ваченого наявність прямого умислу, тобто доведе, що обвинува­чений, по-перше, усвідомлював, що він діє незаконно та порушує недоторканність приватного життя, гарантовану Конституцією України, по-друге, передбачав можливість завдання шкоди пра­вам та інтересам потерпілого та, по-третє, бажав такого завдання шкоди (ч. 2 ст. 24 ККУ).

Під час призначення покарання суд може обрати одне з таких основних (альтернативних) покарань: штраф від 500 до 1000 неопо­датковуваних мінімумів доходів громадян (від 8500 грн до 17000 грн), виправні роботи на термін до 2-х років, арешт на термін до 6 місяців або обмеження волі на термін до 3 років. Ті самі дії, вчинені повтор­но, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи, караються арештом натермін від 3 до 6 місяців або обмеженням волі на строк від 3 до 5 років, або позбавленням волі на той самий термін.

Істотною шкодою у статті 182 ККУ, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Відповідно до пункту 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України                            від 2 грудня 2010 р. № 2755-VІ для норм кримінального законодавства у частині кваліфікації правопорушень сума неоподаткову­ваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги.

Нормативні документи

              Конституція України.

              Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 р.    № 322-VІІІ.

              Кодекс України про адміністративні правопорушення від    7 грудня 1984 р. №8073-Х.

              Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III.

              Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435 -ІV.

              Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. №1618-ІV.

              Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VІ.

              Основи законодавства України про охорону здоров'я від    19 листопада 1992 р. № 2801-XII.

              Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.       № 2657-ХІІ.

              Закон України «Про захист персональних даних» від            1 червня 2010 р. №2297-VІ.

              Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7 квітня 2011 р. № 3206-VІ.

              Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про захист персональних даних» від 2 червня 2011  р. №3454-VI.